[Огляд] Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / Упоряд.: С.Павленко. – К.: Вид. Дім, „Києво-Могилянська Академія”, 2008. – 1144 с.

Центрально-Східна Європа кінця XVII – початку XVIII ст. потрапила у ситуацію, коли її розкраювали два суспільно-політичні процеси. Перший, що був притаманний центральноєвропейським спільнотам, полягав у корпоративному розвитку суспільства, а другий, властивий Московській державі, – в організаційному. XVIII ст. стало часом перемоги моделі централізованої держави над уявленням значущості корпоративних спільнот (шляхти Речі Посполитої та Угорщини, бояр Молдови, козацької старшини України). Конфлікт між Іваном Мазепою та Петром І уміщується у цю суперечність бачення держави і суспільства: для центральноєвропейського нобілітету держава існувала задля корпоративних станів, а з точки зору російської верхівки – була самоціллю. Історичні свідчення про український аспект цієї важливої віхи в історії Центрально-Східної Європи опублікував відомий історик Сергій Павленко.

У збірнику поміщено 900 документів. Значна частина цих текстів уже була опублікована Миколою Василенком, Олександром Лазаревським, Вадимом Модзалевським та іншими істориками в археографічних виданнях ХІХ – початку ХХ ст. Як зазначив сам упорядник, велику роботу з опублікування джерел у роки незалежної України здійснили Іван Бутич, В’ячеслав Станіславський, Юрій Мицик, Ігор Ситий та інші дослідники. Цей проект видання, за словами Сергія Павленка, «має на меті дати нове життя цій призабутій, а подекуди й малодоступній спадщині». Упорядник також умістив у видання 22 документи, які були знайдені ним в Інституті рукопису НБУ ім. Володимира Вернадського. 

У першому розділі «універсали, накази Івана Мазепи» (143 документи), подано свідчення, які не увійшли до видання Івана Бутича. Ці тексти додають багато подробиць щодо становлення старшинського землеволодіння, що у свою чергу сприяє дослідженню двох важливих, за Максом Вебером, критеріїв для визначення соціального становища представників еліти Гетьманщини - їхнього статусу та багатства.

Розділ «Листи та розпорядження Івана Мазепи» (149) доповнює кореспонденцію, опубліковану В’ячеславом Станіславським. Особливу цінність становлять листи до старшини, гетьманських урядовців. Документи розділу «Офіційні й таємні переговори» (5) проливають світло на чинники формування зовнішньої політики Івана Мазепи. Сергій Павленко віднайшов в Інституті рукопису НБУ «статті гетьмана Івана Мазепи, подані царям Іоану Олексійовичу та Петру Олексійовичу…», таємні переговори троцького каштеляна Михайла Казимира Коцела 1703 року з стародубським писарем Опанасом Покорським та інші свідчення. Згідно з останнім документом стверджувалося, що «волность украинская будет таковая, какова Речь Посполитая коронная і литовская, и таковая ж будет Речь Посполитая третия украинская», що засвідчує живучість гадяцької ідеї «співдружності трьох народів» у середовищі козацької старшини у добу Івана Мазепи. Сергій Павленко у передмові вважає, що ці переговори є доказом намагання українського гетьмана змінити протектора. Проте інші факти дають підстави інтерпретувати цю подію інакше: стародубський полковник Михайло Миклашевський, як і полтавський – Іван Іскра, зважаючи на затяжну війну, почали самостійну політичну гру стосовно західного та південного сусідів відповідно, але Іван Мазепа пересік ці сепаратистські починання, відсунувши їх від урядів з санкції російського царя.

У розділі «Справа Соломона» (8) подано листи Івана Мазепи до польського короля Яна ІІІ Собеського. Сергій Павленко у передмові інтерпретує цей корпус документів як свідчення намірів Мазепи перейти під протекцію монарха Речі Посполитої. Упорядник слушно говорить про те, що наприкінці 1680-х та на початку 1690-х років становище Івана Мазепи було непевним. Це, на його думку, є аргументом на користь автентичності листів, хоча з точки зору інших дослідників (В’ячеслав Станіславський, Тетяна Таїрова-Яковлєва) саме ця обставина є додатковим доказом вірного служіння українського гетьмана московському царю протягом зазначеного часу і свідченням фальшивості цих листів. Мазепа розумів, що будь-які реальні спроби відхилення від політики вірного служіння московському царю закінчаться його скиненням з гетьманства опозиційними групами старшини (одну з яких очолював генеральний писар Василь Кочубей, який займав до 1701 року другу за значимістю посаду в Гетьманщині).

«Універсали, листи та розпорядження старшини» (82) свідчать про характер приватного та службового листування генеральної старшини, полковників, сотників. У розділі «Доноси та їх розслідування» (25) представлено справи 1691, 1700, 1707−1708 років. Серед цих документів є такі, що додають нові факти у справі виступу генерального судді Василя Кочубея проти гетьмана. Збірки матеріалів «Акти Генерального суду» (15) та «Судочинство у полках» (18) містять нові відомості про тодішню систему судочинства та її правничі орієнтири. «Церковні акти, листи церковнослужителів» (35) дають цікаву інформацію про активну участь представників Православної Церкви у тогочасному політичному житті. У розділі «Твори сучасників» (9) поміщені цікаві фрагменти історико-літературних та богословських творів, що свідчать про особливості суспільно-політичних уявлень інтелектуалів Гетьманщини доби Мазепи. Іван Величковський у передмові до книги «Млеко» представляє себе як «истинный сын малороссійской отчизны нашей», а свою творчість присвячує «на оздобу отчизни нашеи и утеху малороссійским сином». «Літописні, рукописні, мемуарні свідчення» (24) охоплюють різні матеріали, серед яких «інструкція міністру польського короля при шведському королеві пану Понятовському» 1708 року підтверджує думку Тетяни Таїрової-Яковлєвої про те, що український гетьман не розглядав шведського ставленика на польський престол як серйозну політичну фігуру у Центрально-Східній Європі та не укладав з ним договору до 1709 року. 

У розділі «Кореспонденція іноземців» (36) поміщені листи та звіти, які доповнюють картину життя українського гетьмана і перебування Гетьманщини у складі Московської держави. Розділ «Військова статистика та забезпечення вояків» цікавий для історії війська Гетьманщини. Наступні частини видання «Допити шведів та їхніх союзників» (7) та «Допити козацької старшини і козаків» (13) містять важливі свідчення про шведське військо та прихильників українського гетьмана. З документів після допиту канцеляриста Дубяги випливає, що на початку осені 1708 року Іван Мазепа посилав від себе довірену людину до запорожців, щоб подарувати їм гроші та заручитися їхньою підтримкою «когда он их требовать будет». Після, за словами Івана Ломиковського, «революції» 1708 року Мазепа згідно з відомостями канцеляриста Дубяги розголошував про те, що запорожці йому прихильні та йдуть з Січі в Україну. Згідно зі свідченнями на допитах лохвицького сотника Яременка і сенецького атамана Сергієнка від 8 грудня 1708 року, мазепинці у декілька разів перебільшували чисельність шведського війська. З допиту Андрія Войнаровського випливає, що в останню хвилину Мазепу до «зради» підштовхнули Пилип Орлик та полковники, серед яких найактивнішим був Данило Апостол.

В «Указах, наказах та листах Петра І» (43) засвідчується особливості прийняття рішень російським царем щодо розв’язання тогочасних внутрішніх проблем у Гетьманщині. Цікаво, що з грамоти Петра І від 9 січня 1704 року випливає перебігання козаків і, навіть, старшин на бік швецьких військ у попередні роки; російський цар пропонував їм повернутися додому та обіцяв за це «щедрое жалование». У листах царя від 28 жовтня 1708 року полковникам та церковним ієрархам вже без примирливого тону говорилося про «зраду» Мазепи та надуману перспективу «владения польського… та церковну унію», хоча український гетьман був переконаним противником українсько-польського зближення. 

«Листи, донесення російських генералів, офіцерів та високопосадовців» (150) датуються переважно 1707−1708 роками і стосуються бойових дій російської армії та цікавих відомостей її перебування на території Гетьманщини. Наступні розділи видання містять цікаві документи, які передають колорит доби правління Івана Мазепи.

Василь Кононенко

Див.: Кононенко В. [Огляд] Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / Упоряд.: С. О. Павленко. – К.: Вид. Дім, „Києво-Могилянська Академія”, 2008. – 1144 с. // Критика. – 2010. – № 1−2 (січень−лютий). – С. 42.