Соборність України: між історичною та політичною перспективою

Соборність України виступає об’єднавчою та консолідаційною ідеєю, усвідомлення та осмислення якої дозволяє виробити найбільш реалістичні проекти конструювання майбутнього нашої держави на засадах минулого. Співвідношення історичної та політичної перспективи є складним науковим та практичним дискурсом. До 90-річчя Акту Злуки у м. Києві відбулася Всеукраїнська наукова конференція «Соборність як чинник українського державотворення», організатором якої виступив Інститут історії України НАН України. Важливість наукового заходу відзначив Президент України Віктор Андрійович Ющенко, який надіслав привітання до учасників конференції. У роботі конференції взяли участь відомі вчені та дослідники з провідних університетів та наукових центрів України. Завданням конференції було розв’язання  складного комплексу проблем  соборності в українській історії: від інтерпретації її у вітчизняній політичній думці Галичини та Наддніпрянщини, пошуку правових засад легітимації Акту Злуки 22 січня 1919 року,  реконструкції історичних обставин та спонук його прийняття лідерами Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, обґрунтуванню історичного значення для прийдешніх поколінь. 

Відкриваючи конференцію, академік НАН України Валерій Андрійович Смолій зазначив, що її проведення  обумовлюється цілим рядом наукових проблем, які потрібно поставити, розв’язати та матеріалізувати у вигляді якісно нових досліджень. Історія звернена не лише в минуле, а й є важливим чинником побудови майбутнього держави та впливає на долі людей. Актуальність тексту Універсалу Директорії Української Народної Республіки від 22 січня 1919 року, як підкреслив академік Валерій Смолій, не викликає ні в кого сумніву: «Однині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська народна республіка (Галичина, Буковина і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська народна республіка. Однині народ український, визволенний могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду». Ця хрестоматійна цитата, зазначив Валерій Андрійович, яку можна зустріти в шкільних підручниках та наукових працях, на телебаченні та радіо, однак не стала орієнтиром національної консолідації. Вона відтворює перипетії  історії України та її регіонів, насамперед Галичини та Наддніпрянської України. Соборництво Акту Злуки було логічним продовженням визвольних змагань під проводом Богдана Хмельницького, прикметними словами якого є його вислів, що він уявляє Україну в межах тодішніх українських етнічних земель. Ідея соборності була живильним формулюванням для українського визвольного руху ХVІІІ та ХІХ століть. Єднання українських земель було обумовлено низкою об’єктивних та суб’єктивних факторів економічного, соціального, політичного, дипломатичного характеру. Тобто говорити про випадковість цього Акту Злуки не доводиться. Адже в революційних умовах ідея соборності була закономірним прагненням територіальної консолідації правлячих еліт обох державних утворень. Проголошення Акту Злуки стало потужною політичною маніфестацією соборницьких устремлінь українців. З огляду на висловлене, академік Валерій Смолій виокремив кілька пріоритетних завдань.

По-перше, ця тематика продовжуватиме залишатися в центрі уваги  науковців академічних установ, вузівських професорів, молодих дослідників. Ця проблематика вимагає подальшого поглибленого та незаангажованого вивчення. По-друге – в зв’язку з цією проблемою історикам потрібно більше уваги приділяти історичній регіоналістиці. Третє, слід приступити до створення комплексної роботи присвяченої  історії Української революції 1917 – 1921 рр., в якій акт соборності став би наскрізним явищем, а не лише одномоментною подією. По-четверте, важливо продовжувати археографічну роботу; вже з’явилися нові матеріали документів. Необхідна вичерпна публікація документації головних українських державних інституцій доби визвольних змагань. Сьогодні історики мають готувати якісні наукові праці, в яких будуть ставитись нові проблеми та розглядатись очевидні події в іншому ракурсі. У таких книгах сучасна історична наука має потребу. Насамкінець, Валерій Андрійович побажав у роботі конференції нових незвичних ідей та поглядів, дискусійних і таких, що не вписуються в традиційне бачення Української революції 1917 – 1921 рр.

Темою виступу доктора історичних наук Владислава Верстюка було «Соборництво як фундаментальний принцип української національної ідеї». Доповідач зазначив, що ми святкуємо не лише 90-річчя дня Акту Злуки, але й 10-річчя Дня соборності України. Цей день знаковий, оскільки 1918 р. проголошено 4-й Універсал Центральної Ради, а через рік – акт про з’єднання  УНР та ЗУНР. Ці дати є підвалинами на яких вибудовується розуміння Української революції, особливо історія державотворення. Вузькі хронологічні рамки визвольних змагань мають свої переваги, оскільки змушують детально аналізувати джерела, не обминати жодного факту, відслідковувати причино-наслідкові зв’язки, докопуватись до таких деталей, які не потрапляють в поле зору дослідників, які працюють в широкому часовому форматі. У цьому аспекті, запевнив Владислав Верстюк, історики мають великі напрацювання за останні двадцять років. Пригадується, сказав дослідник, що в 1990 році у зв’язку з підготовкою Народним Рухом України живого ланцюга між Львовом та Києвом до Інституту історії почали звертатися із запитами від державних органів та громадськості про події, які зараз обговорюємо. І ми, співробітники відділу, який займався цим періодом, але в межах радянської парадигми, практично нічого не могли відповісти. Ми змушені були вишукувати та зводити окремі фрагменти зі спецфондівської літератури та робити перші несміливі коментарі. Сьогодні маємо зовсім іншу ситуацію. Фактично, варто підкреслити, що створена з нуля сучасна історіографія визвольних змагань українського народу. Її творцями є Валерій Солдатенко, Руслан Пиріг, Олександр Реєнт, Микола Литвин, Олена Любовець, Тетяна Бевз, Василь Ткаченко, Олег Павлишин, Олександр Добржанський та інші, зокрема присутні на цій конференції. Процес подій від постановки питання про об’єднання двох систем в Україні, які майже триста років були відірвані одна від одної до Універсалу Директорії та постанови Конгресу трудового народу України детально прописаний. Для нас не є таємницею несуголосність поглядів та дій керманичів УНР та ЗУНР, зрештою невдалі наслідки реалізації соборницького проекту. Ми майже все вивчили, дослідження революції у вузьких хронологічних межах близьке до завершення. Екстенсивні методи дослідження вже вичерпали себе у дослідженні історії визвольних змагань. Сьогодні чи завтра ми обов’язково станемо перед необхідністю зламу старих теоретичних схем і пошуку нових підходів. Необхідно звернути увагу на те, що не тільки минуле має вплив на сучасне та майбутнє, але й хід часу міняє ставлення до минулого створює нові перспективи для його інтерпретації, формулює нове бачення історії. Фактично, ми вже пережили подібну ситуацію, коли писали історію України нового бачення та переформатовувались від радянських парадигм на пострадянські. Ця справа є неодноразова, вона буде продовжуватись, і напевне в цьому контексті є справедливим вислів, що кожне покоління має свою історію та своїх істориків. На наш час, зазначив дослідник, історія Української революції розглядається дещо по-іншому ніж на початку 90-х рр. У найближчому минулому був попит не стільки на історичний перебіг подій визвольних змагань, а на осмислення ідейного арсеналу, який використовувався діячами Української революції. На сьогодні на перший план виходить вивчення та осмислення ідей державотворення та націотворення, демократії, парламентаризму і соборності як усвідомлення територіальної цілісності держави та способу формування нації. В цьому сенсі проблема соборності вимагатиме вивчення її в широкому хронологічному масштабі як складової частини національної ідеї. 

Інтерпретації ідеї соборності на західноукраїнських землях був присвячений виступ члена-кореспондента НАН України Олександра Реєнта. Вчений аналітично висвітлив проблему легітимації новопосталої Західноукраїнської Народної Республіки. На думку історика, політичні кроки галицької державницької еліти направлені на організацію єдиного державного утворення були закономірними. Але модель держави мала відповідати вимогам часу, що на практиці вилилося в рівноправному, демократичному та конфедеративному утворенні об’єднаної України.

Доктор історичних наук Олександр Рубльов виступив з доповіддю «Акт злуки: галицький внесок», в якій окреслив взаємовпливи українців Російської та Австрійської імперій (з 1867 р. Австро-Угорської). Саме співпраця наддніпрянців та галичан вплинула на швидкий розвиток модерної української свідомості та ідентичності серед етнічних українців-підданих двох імперій. Те, що Акт Злуки був сприйнятий як закономірний факт в Західній та Східній Україні стало наслідком праці галицької та наддніпрянської інтелектуальних еліт.

Кандидат юридичних наук Ігор Усенко присвятив свою доповідь правничим аспектам документів, які вже просто сприймаються як Акт Злуки. Зокрема він слушно зауважив, що «акт» в українській науковій мові вживається як документ та урочиста подія (і по-різному відмінюються в родовому відмінку: «акта» і відповідно «акту»). Саме акт як документ є об’єктом правового дослідження. Історики-юристи мають в своєму розпорядженні два документи, які засвідчують рішення верховних органів влади Західноукраїнської Народної Республіки та Української Народної Республіки про з’єднання обох українських держав. Доповідач відмітив, що з юридичної точки зору, об’єднавчі договори можна трактувати в термінах, що охоплюють природу Соборної України від унітарної держави з автономною областю до конфедерації.

Доктор історичних наук Ярослав Калакура висвітлив ідею соборності крізь призму історіографічного аналізу, констатувавши, що в українській історичній науці відсутнє спеціальне дослідження з цієї проблеми. Дослідник звернув увагу на згортання досліджень соборності в українській історії, що в свою чергу призвело до історіографічних прогалин та розмиванню основних підходів. Крім того, Ярослав Калакура зупинився на ґенезі поняття «соборності» у вітчизняній науковій та політичній думці, еклектично подавши своє пояснення головних його характеристик.

Валерій Солдатенко, член-кореспондент НАН України, у своєму виступі приділив увагу долі соборного фронту восени 1919 року. Він наголосив на потребі неупередженого пояснення аспектів подій та явищ. Вирішальну роль в ході військових стосунків між Українською Галицькою армією та військом УНР мало різне бачення майбутніх перспектив України, існування глибоких протиріч між провідниками УНР та ЗУНР. Однак, вчений вказав, що такий стан відповідав об’єктивним історичним обставинам Української революції 1917 – 1921 рр., що в більшій мірі відбувалися в не залежності від певних політичних уподобань лідерів українських державних утворень.

Доктор історичних наук Руслан Пиріг, приділив увагу політичному галичанству в рецепції гетьмана Павла Скоропадського. Дослідник наголошував на тому, що ідея соборності та територіальної єдності українських земель була основним політичним концептом західноукраїнського визвольного руху, що постійно перебував в органічному зв’язку з наддніпрянськими політичними організаціями. При цьому особливої ваги було приділено сприйняттю Павлом Скоропадським галичанства та їхніх політичних устремлінь. У підсумку, вчений зазначив, що ідея соборності була надбанням українського національного руху від консервативного до лівого напрямку.

Історична вартість ідеї соборності та Акту Злуки є невичерпними як для наукових досліджень, так і для політичних практик сьогодення та майбутнього.

 Підготували Василь Кононенко та Геннадій Корольов

 

© 2010–2012, Василь Кононенко, Геннадій Корольов

Цитування та відтворення матеріалів з www.intellectual-history.blogspot.com

 тільки за умови зазначення прізвища автора та активного гіперпосилання на цю сторінку.