5.24.2012

[Огляд] Сас П. Витоки українського націотворення. К.: Інститут історії України НАН України, 2010.



Нова книжка історика Петра Саса цікава авторовою концепцією українського націотворення у ранній новий час. Тривале вивчання джерел уможливило для дослідника твердження про те, що активні процеси націотворення припали на перші десятиліття XVIІ століття. Спираючись у своїх міркуваннях на тлумачення нації, що його запропонував Ентоні Сміт, автор виводить власну дефініцію «нації», пристосовану до тогочасних реалій. Як і в попередніх своїх працях, Сас демонструє у цій книжці майстерність в опрацюванні архівних документів. «Витягаючи» з них нові факти, він розширює наші знання про націотворення (і не тільки) тієї доби. 
Важливим теоретичним внеском Петра Саса в українську історіографію стало окреслення ролі в націотворенні інтелектуалів, бо «виникнення передумов для переходу етносу у стадію націотворення передбачає наявність певних якісних змін у духовній культурі, світогляді, світосприйнятті та самосвідомості, провідниками яких стають інтелектуали». Зрушення у сфері культури, зокрема освіти і книгодрукування, що відбулися в XVI cтолітті, залучили ширше порівняно з ранішими часами коло освічених людей і підштовхнули процес націотворення.
Дослідник подав «козацьку» візію історії українського націотворення, хоча проаналізував також інші можливі чинники формування протонаціональної свідомости. Оскільки, згідно з «боярською» теорією Сергія Леп’явка, саме бояри Середнього Подніпров’я, які не змогли ввійти до упривілейованого стану, внесли елементи шляхетської свідомости в українське козацтво, то Сасову працю логічно доповнила би «шляхетська» візія націотворення в перспективі всього раннього нового часу. Як переконують праці з цієї тематики, таке бачення висуває на переднє тло українських маґнатів і шляхту після Люблінської унії 1569 року та шляхту й Православну Церкву за часів митрополита Петра Могили. Авторова концепція виграла б, якби Сас залучив нову працю Ентоні Сміта «Культурні основи націй» (2008; український переклад 2009 року). Згідно зі Смітом, культурні ресурси «націотворення» (на більшість із яких указує Сас) були чинні протягом усієї історії людства. Період, що його дослідив Петро Сас, за Смітовою концепцією, збігається з розвитком саме «ієрархічних» націй (ідеться про спільноти, які у своїй основі мали ієрархію як вид публічної культури). Цікавим під таким кутом зору є поглиблене дослідження компонентів української «протонації» після Люблінської унії 1569 року, що базувалася на політичній культурі Речі Посполитої, православній вірі та руській культурі в широкому розумінні цього поняття.
Загалом книжка становить важливу віху в українській історіографії раннього нового часу і відкриває перспективи дальших досліджень протонаціональної тематики.
Василь Кононенко

Див.: Кононенко В. [Огляд] Сас П. М. Витоки українського націотворення: Монографія. – К.: Інститут історії України НАН України, 2010 // Критика. – 2011. – № 1-2. – С. 3.

No comments:

Post a Comment