Skip to main content

Інтелектуальна історія України



Українська козацька еліта: еволюція від рушниці до пера

Військова революція
Згідно з концепцією Майкла Робертса на 1560–1660 рр. припав час змін в стратегії та тактиці військової справи. В європейських арміях було широко застосовано вогнепальну зброю, що підвищило роль піхоти. Це призвело до цілої низки змін, оскільки нові чисельні, навчені та постійні армії вимагали зовсім нового забезпечення та фінансування, тобто нової форми держави. Концепція військової революції піддавалася критиці багатьох істориків, однак основні її постулати майже усіма дослідниками визнані доцільними.
Українське козацтво успішно засвоїло уроки не тільки європейської військової революції, але й зробило багато інших запозичень на Сході, зокрема в яничар. Значущість військової потуги козацтва з другої половини XVI ст. стала очевидною. Тільки в останній третині XVI ст. понад 15 з 27 претендентів на молдавський престол шукали підтримки у Війська Запорозького. Згідно з татарськими свідченнями протягом 1574 р. козаки п’ять раз нападали на їхні володіння. У першій половині XVII ст. морські набіги козаків змінили політику, економіку та повсякденне життя у басейні Чорного моря, яке до того було безпечним регіоном Османської імперії.

Як козаки Церкву боронили
На час військової революції на південній периферії Великого князівства Литовського (пізніше Речі Посполитої) припало формування нової соціальної групи – козацтва. Джерелами козацтва були різні верстви населення, однак саме придніпровське боярство, яке прагнуло шляхетства, почало визначали його ідеологію, сповнену цінностями благородного стану. Постійна потреба Речі Посполитої в добре вишколеній та дешевій піхоті призводила до підвищення політичної самооцінки козацьких лідерів.
Епохальним явищем в усвідомленні козацтвом своєї сили у боротьбі за станові права стали взаємовідносини з Православною Церквою. Не зважаючи на те, що у заробітках «хліба» козаки часто не бачили великої різниці між православними, католиками чи нехристиянами, після Берестейської унії 1596 р. Православна Церква почала вбачати свого захисника у молодій козацькій еліті. Козацтво у своєму політичному розвитку, у свою чергу, розпочало спиратися на Православ’я як на духовну та ідеологічну силу. Навіть те, що у 1630–1640-х рр. сама православна ієрархія відцуралася козацького захисту, не завадило лідерам козацтва далі використовувати ідеологію захисту Церкви. Гасла оборони Православ’я відкривали їм прямий шлях до елітного місця в політичній системі південно-східної периферії Речі Посполитої.
Козацька еліта, яка фактично створила державу, в особі своїх інтелектуалів мала ще пояснити володарям Центрально-Східної Європи, підвладному населенню та, зрештою, самій собі, за яким правом вона це зробила. Освічені представники нової еліти шукали різні виправдання революції та нового статусу Війська Запорозького: у правах завойовника, на оборону «прав та вольностей», на захист релігії, на обстоювання «руської» спадщини. Оскільки традиційні козацькі вимоги уже були досягнуті успішним ходом перших років революції, тому новими аргументами у виправданні новоствореної держави стали гасла захисту православної віри. Оборона «грецької релігії» мобілізовувала усі верстви руського суспільства проти Речі Посполитої, а також пояснювала іншим володарям причину повстання проти законного короля.
З різних обставин козацтву не судилося стати військом потужної Української держави. Постійні війни протягом другої половини XVII ст. привели до звуження автономії Гетьманщини. Подальшу долю козацтва в історичній пам’яті українського народу вирішила не рушниця козака, а перо військового канцеляриста. Військо Запорозьке зазнало інтелектуального впливу Києва – культурної та освітянської столиці поствізантійського світу. Саме перо козацьких інтелектуалів створило передумови для появи у модерний час нової національної свідомості – другої за чисельністю її носіїв у Центрально-Східній Європі.

Вихід з генеральної кризи
З одного боку, Гетьманщина за І. Самойловича, а особливо за І Мазепи, не зважаючи на прикордонні війни, була стабільною, що сприяло розвитку культурного та інтелектуального життя суспільства. Хоча поява інтелектуалів в Україні припала на кінець XVI – початок XVII ст., але світське інтелектуальне середовище військових канцеляристів, урядової та неурядової старшини стало особливо помітним наприкінці XVII ст. З іншого – в усій тодішній Європі XVII – початку XVIII ст. вирували кризи: політичні, економічні, соціальні і т. д. Центральна Європа у тому вирі генеральної кризи переживала інтелектуальну кризу − боротьбу між шляхетсько-республіканськими й абсолютистсько-монархічними політичними уявленнями та ідеями.
Гетьманщина у час цієї кризи була не тільки об’єктом у політичних змаганнях своїх сусідів. Козацька еліта намагалася побудувати майбутнє за мірками своїх цінностей та уподобань, але так і не змогла остаточно визначитися з ними. І. Самойлович та І. Мазепа прийшли до влади з гаслами обмеження повноважень своїх попередників. Однак, взявши до рук булаву, домагалися того проти чого боролися. Якщо П. Орлик відстоював ідею обмеженості влади гетьмана у «Пактах та конституціях», то у пізніших працях він перейшов на абсолютистські позиції. Така інтелектуальна криза у Гетьманщині, Речі Посполитій, Молдові, Лівонії та інших країнах призвела до перемоги імперій у Центральній Європі.
Однак генеральна криза, крім послаблення малих держав Центральної Європи мала й позитивні наслідки. Завдяки ній козацькі інтелектуали кінця XVII – початку XVII ст. відшуковували початки свого стану та народу в різних джерелах та конструювали різні проекти свого минулого. Міф про походження козацтва від хозарських предків був одним з найцікавіших у таких пошуках. Козацтво оголошувалося одним з найвойовничих та найдавніших народів тодішнього світу, який своїми звитяжними подвигами заслужив достойне та вільне життя. Крім цього, «нещасливий шведський рік», Полтавська битва (1709 р.), переслідування мазепинців глибоко вплинули на розвиток суспільно-політичних уявлень та ідей козацьких інтелектуалів: на їхню лояльність Батьківщині-Малій Росії і православному монарху-протектору. Інтелектуальне протистояння між шведсько-українським та російсько-українським воєнно-політичними таборами показало «вольності» як головну цінність суспільства Гетьманщини. Проте для козацьких інтелектуалів створювалася ситуація, в якій на кожному кроці потрібно було виправдовувати себе. Одночасне представлення себе в образі вірнопідданих російського царя та захист «малоросійських вольностей», «статей Богдана Хмельницького» обумовили розвиток подвійної лояльності: до православного монарха і Батьківщини-Малої Росії. Це стало позитивним наслідком виходу з генеральної кризи, бо дало світським українським політикам нову ідеологію та історичний міф, який набув особливого розвитку в післяполтавській Гетьманщині.

Козацький історичний міф
Свідченням нового етапу у розвитку козацького міфу стали численні рукописні історико-літературні твори: поява другої редакції «Літопису Граб’янки» (після 1718 р.), «Літопису Величка» (1722 р.), «Короткого опису Малоросії» (1734 р.), «Короткого описання козацького малоросійського народу» П. Симоновського (1765 р.), значної кількості списків «Літопису Граб’янки» двох редакцій, датованих 1750–1760-ми рр. У результаті цього інтелектуальна еліта Гетьманщини створила свою вигідну історію. Нова історія легітимізувала козацьку старшину як привілейовану соціальну групу та традиційний суспільно-політичний устрій. Історичні факти козацьких інтелектуалів увійшли не тільки у сприймання історії малоросійським шляхетством, але й у нову та новітню історіографію. Саме образ козацтва створений світськими інтелектуалами Гетьманщини, вплинув на розвиток «схеми» історії, за якою українська державність перетікала з Київської Русі через Литовсько-польську добу до часів Козаччини.

«Критичне» десятиліття
На 1760-ті рр. у середовищі світських інтелектуалів Гетьманщини визріли модернізаційні проекти. Вони були своєрідною альтернативою реалізації модної тоді ідеї «добре впорядкованої» Російської імперії. Намагання імперського уряду уніфікувати автономні регіони виявили, що Гетьманщина мала самобутню традицію суспільно-політичного життя. На Старшинській раді 1763 р. у Глухові Гетьманщина розглядалася як фактично окреме у межах Російської імперії державне утворення. З роботи Глухівської ради випливало, що «Мала Росія» хоч і пов’язувалася з Російською імперією спільним монархом, але мала власні кордони, уряд та проводила свою економічну політику. Українське шляхетство пропонувало трансформувати Раду старшин у шляхетський Сейм (як у Речі Посполитій) і узгодити статуси українських та російських посад. Проекти, які розглядалися на Старшинській раді у Глухові, належали до одних з найперших щодо реформування представницького органу влади у Центральній Європі.
Вибори до Законодавчої комісії і робота у ній депутатів Гетьманщини засвідчили, що «вольності Малої Росії» та її еліти, на думку козацьких інтелектуалів, стали наслідком історичних привілеїв, договорів, «статей Богдана Хмельницького», які вважалися юридичними документами, а тому їх дотримання не підлягало сумніву. До головної ідеї усіх наказів належало міркування, що «малоросійські права та вольності» були даровані польськими та російськими монархами, за цими «вольностями» віками жив «малоросійський народ» і саме тому вони є найкращою формою суспільно-політичного устрою Гетьманщини. На момент скликання асамблеї Законодавчої комісії 1767–1768 рр. авторитетом користувалися традиціоналісти. Вони дали відсіч спробам уніфікувати їхню Батьківщину з іншими частинами Російської імперії. У 1767 р. близько 950 представників української еліти підписало петиції за збереження автономії Гетьманщини. Саме на це десятиліття українська інтелектуальна еліта дозріла до тих проектів, які накреслювалися лідерами Гетьманщини у проектах Зборівської (1649 р.), Переяславської (1654 р.) та Гадяцької угод (1658 р.) й «Пактах і Конституціях» (1710 р.).

Замість висновків
Поява та розвиток історичного міфу, малоросійської ідеології та ототожнення назви «Мала Росія» з територією саме Гетьманщини засвідчили, що на середину XVIII ст. козацькі інтелектуали почали усвідомлювали свій народ нацією у наближеному до модерного значення цього поняття. Відтак, українське козацтво почало свою історичну ходу з рушницею у руках, але саме перо військового канцеляриста залишило глибокий слід в історії, оскільки створило міф, який вплинув на формування української ідеї у ХІХ−ХХ ст.

 Василь Кононенко



© 2011–2012, Василь Кононенко
Цитування та відтворення матеріалів з www.intellectual-history.blogspot.com тільки за умови зазначення прізвища автора та активного гіперпосилання на цю сторінку


Comments

Popular posts from this blog

Ікона "Вознесіння Христове" з іконостасу церкви Манявського монастиря (Йов Кондзелевич)

Ікона "Вознесіння Христове" з іконостасу церкви Манявського монастиря (Йов Кондзелевич). Вознесіння Христове - християнське свято, котре відзначають на 40 день після Пасхи. На українських землях - це було одне з улюблених свят, тому йому присвячували ікони.

VI Міждисциплінарні гуманітарні читання

Міжнародна наукова конференція « VI Міждисциплінарні гуманітарні читання». Київ (Київський будинок вчених НАН України, вул. Володимирська, 45-А). 22 грудня 2017 року Мета Проведення в українській столиці міжнародної конференції, у роботі якої братимуть участь фахівці з 5-ти країн, сприятиме пожвавленню обміну досвідом у сфері міждисциплінарних досліджень, розвитку українських студій в контексті нових міждисциплінарних напрямків, налагодженню наукових зв'язків у середовищі молодих вчених. Теми доповідей У розгляді заявок надається перевага міждисциплінарним дослідженням у сфері наступних гуманітарних наук: історія; політологія та міжнародні відносини; археологія; археографія та джерелознавство; етнологія, народознавство, демографія, культурна антропологія; мовознавство та літературознавство; право; філософія; релігієзнавство. Складання заявки на конференцію Заявки на участь у конференції подавати до 15 грудня 2017 р. на електронну адресу Оргкомітету: andriibl

ІХ МІЖДИСЦИПЛІНАРНІ ГУМАНІТАРНІ ЧИТАННЯ

  Міжнародна наукова онлайн конференція « ІХ Міждисциплінарні гуманітарні читання» 21-22 листопада 2020 року Мета конференції Проведення міжнародної онлайн конференції, у роботі якої братимуть участь цікаві вчені, котрі стажувалися в провідних установах Європи, Азії та Америки (також запрошені іноземні дослідники) сприятиме пожвавленню обміну досвідом у сфері міждисциплінарних досліджень, розвитку українських студій в контексті нових міждисциплінарних напрямків, налагодженню наукових зв'язків у середовищі молодих вчених. У конференції можна брати участь в якості доповідача або слухача (кожен учасник отримає відповідний сертифікат) Теми доповідей У розгляді заявок надається перевага міждисциплінарним дослідженням у сфері наступних гуманітарних наук: історія; політологія та міжнародні відносини; археологія; археографія та джерелознавство; етнологія, народознавство, демографія, культурна антропологія; мовознавство та літературознавство; право; філософія; релігієз