Skip to main content

Культурні основи націй Ентоні Сміта


[Огляд] Ентоні Д. Сміт. Культурні основи націй. Ієрархія, заповіт і республіка. Наукове видання. – К.: Темпора, 2009. – 312 с.

Етнічна належність у процесі формування націй відігравала другорядну роль. Саме цьому, на перший погляд парадоксальному, твердженню присвячена нова книга Ентоні Сміта, наріжним каменем дослідження якої є три моделі культурних основ націй, а саме ієрархія, заповіт та республіка. У вступі праці визначено початкові проблеми датування націй на підставі аргументів Вокера Коннора. Автор пропонує відрізняти аналітичну категорію нації від інших категорій колективної ідентичності. Цим, на його думку, можна уникнути називання усіх видів спільнот та ідентичностей націями і водночас ця процедура пропонує певний шанс на звільнення категорію нації від неналежних обмежень[1].
У 1-му розділі аналізуються модерністська концепція, яка за автором належить тільки до однієї з історичних форм уявлення про націю, тобто уявлення про сучасну націю[2]. Під націоналізмом Ентоні Сміт розуміє «ідеологічний рух за досягнення і збереження незалежності, єдності та ідентичності від імені населення, деякі представники якого вважають, що воно має становити реальну або потенційну «націю»[3]. Націоналізм, за Смітом, не слід плутати з такими загальнішими поняттями як національні почуття та національна свідомість. Саме останні часто були притаманні «націям» до націоналізму модерного часу. Також Е. Сміт пропонує визначення ідеального типу нації: «це названа і самовизначена людська спільнота, члени якої плекають спільні міфи, спогади, символи, вартості і традиції, створюють і поширюють характерну публічну культуру й дотримуються спільних вартостей і спільних законів»[4]. Цікаво, що більшість домодерних «національних» проектів намагалися створити спільноти, змодельовані відповідно до бачення давніших етнорелігійних культур. Наприклад, Ашурбаніпал намагався створити вищу вавилонську культуру, Хосров ІІ спирався на іранські міфи та традиції[5].
В наступному розділі про етнічне та релігійне коріння націй автор доводить, що публічні ритуали, церемонії і символи мають більше значення для виникнення націй, ніж створені простонародною мовою літератури[6]. Такі культурні ресурси «національного» як міфи про походження та обраність Батьківщини і поетичні краєвиди, орієнтація на золотий вік, жертву і долю в історії народу були притаманними протягом усієї історії людства.
3-й розділ присвячений «спільноті за стародавніх часів». Наприклад, асирійці перші в історії свідомо створювали щось схоже на національну державу (етнічна ієрархія, зіперта на військову силу і економічне панування). Для цього вони використовували регулярні депортації та культурну асиміляцію. Нове суспільство об’єднувалося на спільних цінностях: право громадянства, арамейська мова, спільне письмо, арамейська абетка[7]. Схожі риси простежувалися у Стародавньому Єгипті, Юдейському царстві. Останнє наприкінці VII ст. до Р.Х. було «нацією», яку швидко стерли зовнішні обставини. Тільки-но нова політична конюктура відкрили шлях юдеям до боротьби за політичну незалежність, з’явилася жертовність за спільноту під час успішного повстання Маккавеїв 167 р. до Р.Х.
У наступному розділі аналізуються різні форми публічної культури. Візантійська імперія за Смітом (і не тільки за ним – В. К.) була ієрархічним політичним утворенням, в якому держава та Церква взаємодоповнювали одна одну у «симфонії»[8]. Можна також говорити про «передчасний націоналізм» у Візантії після її поновлення у 1261 р.[9] Англія – найперша нація у ранньомодерній Західній Європі, Франція, Шотландія – ієрархічні нації. У XVXVII ст. можна побачити контури ієрархічної російської нації, зосередженої навколо царя, церкви і православної спільноти[10]. Формування руської нації після Люблінської унії. Також у середину XVII ст. століття намітилися риси української нації нового часу, яка створила концепцію «малоросійського шляхетства» та «народу малоросійського», що особливо вирізнилися на початку XVIIІ ст. та у 1760-х рр. Публічна культура, заснована на заповіті, мала декілька форм. Зразком вірменського заповіту у IVV ст. є «суспільна угода», коли Вірменська апостольська церква утверджувала заповіт між Христом і народом; між засновником церкви св. Григорієм та династією Аршакуні. Вірменський варіант заповіту спирався на Старий Заповіт, маккавейську модель етнічної обранності та народного мучеництва за віру й країну, про що писали вірменські історики Еліше і Паутос Бузанд[11]. Третя головна форма публічної культури – громадянсько-республіканська – найтісніше пов’язана з античним грецьким полісом і його римським наступником[12]. Цікаво, що обидві римські моделі – республіканську та ієрархічну перейняли різні еліти Середньовіччя та раннього нового часу[13].
5-й розділ присвячено націям, заснованих на заповіті. Пізня Реформація забезпечила контекст для повернення до Старого заповіту. Головним елементом Пятикнижжя було переконання в особливому заповіті, укладеному між Богом і його народом[14]. У релігійному суспільстві нація у формі «заповіту» давала цікаву «націоналізацію», на зразок заяви Д. Ейлмер у 1559 р., що «Бог – англієць»[15]. Взаємовідносини між релігією та англійським національним почуттям підштовхували розвиток англійської ідентичності[16]. Нове зразкове військо Кромвеля воювало за пуританську Англійську республіку[17]. В роки голландського повстання в «жебрацьких піснях»/«піснях гезів» Вільгельм Оранський порівнювався з Мойсеєм та Давидом, а король Іспанії – з фараоном[18]. Щось схоже було і в українській історії з Б. Хмельницьким.
У XVII ст. виникло два варіанти нації, заснованої на заповіті: монархічна (Шотландія та Англія) і республіканська (Сполучені провінції після Утрехтської унії 1579 р. та Англійська республіка у 1650-х рр.)[19] У цей час були настільки міцні зв’язки, породжені релігійними поглядами та обрядами, що можна говорити про існування «націоналізму, заснованого на заповіті»[20]. У цій формі націоналізму можна побачити не тільки попередника пізніших світських націоналізмів, а й першу стадію та модель для наступних рухів[21].
У 6-му розділі йдеться мова про республіканські нації. Республіканська концепція полягала на формулюваннях права нації (а не волі Бога), незалежних та вільних громадянах (а не народі, зобов’язаного заповітом), ідеалах свободи і братерства, а не пошуку святості. Республіканський націоналізм заперечив ієрархічні та заповітні основи націй. Кант та Гердер і їхні романтичні послідовники – Фіхте, Шлейєрмахер, брати Шлегелі ретельно заклали підвалини теорії національної політики. Згідно з цією теорією індивід знаходить справжню свободу, розчинившись у державі-нації[22]. Спадщину античної давнини по-новому відкрили європейські інтелектуали XVIII ст., у це ж століття був створений «культ нації», що ґрунтувався на античних образах. Однак уявлення про громадянсько-республіканську націю виростало не тільки з традиції античного патріотизму, а й з попередньої історичної форми національної спільноти, що спиралася на біблійні погляди та оповіді[23]. Перетворивши саму націю в єдиний об’єкт поклоніння і шани, республіканський націоналізм створив нову світську релігію, зіперту на священну спільність народу і сповнену власних символів честі та відданості[24]. Також цікавою за Смітом є роль інтелігенції та інтелектуалів – носіїв глобального націоналізму та модернізації.
У 7-му розділі представлено альтернативні шляхи розвитку націй у новий на ранньоновий час. Наприклад, після здобуття Грецією незалежності інтелігенція та буржуазія орієнтувалися на республіканську модель нації, сільське населення – на націю засновану на заповіті, а «візантійський» ієрархічний ідеал нації рухав грецьких націоналістів[25]. Подібні «приховані» історії розвитку націй проходили у більшості країнах та відкривають для дослідників неоране поле для поглибленого вивчення здавалося уже усталених явищ. Серед найцікавіших прикладів альтернативних «націй» була японська пізня «ієрархічна нація» після 1868 р., недавня Південно-Африканська республіка за апартеїду, заснована на заповіті, поєднання заповіту, республіканської форми й етнічної ієрархії у сучасному Ізраїлі[26].
Книга Е. Сміта є ретельно аргументованою (і провокаційною!), тому вона просто важко піддається критиці, проте не критичному осмисленню. Вона породжує запитання як теоретичного, так і більш вузького характеру. Наприклад, впливи релігії, яка зазнала секуляризації у новий час, на радикалізацію національних рухів і зворотній процес є ще недостатньо зрозумілими. Так само є цінним глибоке дослідження конкретних «заповітних» та «ієрархічних» націй раннього нового та нового часу. 
Василь Кононенко


Див.: Кононенко В. [Огляд] Ентоні Д. Сміт. Культурні основи націй. Ієрархія, заповіт і республіка. Наукове видання. – К.: Темпора, 2009. – 312 с. // Український історичний збірник.  Вип. 14. К.: Ін-т історії України НАН України, 2011. – С. 250253.



© 2010–2012, Василь Кононенко
Цитування та відтворення матеріалів з www.intellectual-history.blogspot.com
 тільки за умови зазначення прізвища автора та активного гіперпосилання на цю сторінку




[1] Сміт Е. Д. Культурні основи націй. Ієрархія, заповіт і республіка. Наукове видання. – К.: Темпора, 2009. – С. 39.
[2] Там само. – С. 32.
[3] Там само. – С. 35.
[4] Там само. – С. 40.
[5] Там само. – С. 43.
[6] Там само. – С. 62
[7] Там само. – С. 98−99.
[8] Там само. – С. 119.
[9] Там само. – С. 120.
[10] Там само. – С. 125.
[11] Там само. – С. 109.
[12] Там само. – С. 111.
[13] Там само. – С. 113.
[14] Там само. – С. 159.
[15] Там само. – С. 164.
[16] Там само. – С. 165.
[17] Там само.
[18] Там само. – С. 167.
[19] Там само. – С. 172.
[20] Там само. – С. 173.
[21] Там само. – С. 176.
[22] Там само. – С. 180.
[23] Там само. – С. 187.
[24] Там само. – С. 192.
[25] Там само. – С. 207−211.
[26] Там само. – С. 223.


Comments

Popular posts from this blog

Ікона "Вознесіння Христове" з іконостасу церкви Манявського монастиря (Йов Кондзелевич)

Ікона "Вознесіння Христове" з іконостасу церкви Манявського монастиря (Йов Кондзелевич). Вознесіння Христове - християнське свято, котре відзначають на 40 день після Пасхи. На українських землях - це було одне з улюблених свят, тому йому присвячували ікони.

VI Міждисциплінарні гуманітарні читання

Міжнародна наукова конференція « VI Міждисциплінарні гуманітарні читання». Київ (Київський будинок вчених НАН України, вул. Володимирська, 45-А). 22 грудня 2017 року Мета Проведення в українській столиці міжнародної конференції, у роботі якої братимуть участь фахівці з 5-ти країн, сприятиме пожвавленню обміну досвідом у сфері міждисциплінарних досліджень, розвитку українських студій в контексті нових міждисциплінарних напрямків, налагодженню наукових зв'язків у середовищі молодих вчених. Теми доповідей У розгляді заявок надається перевага міждисциплінарним дослідженням у сфері наступних гуманітарних наук: історія; політологія та міжнародні відносини; археологія; археографія та джерелознавство; етнологія, народознавство, демографія, культурна антропологія; мовознавство та літературознавство; право; філософія; релігієзнавство. Складання заявки на конференцію Заявки на участь у конференції подавати до 15 грудня 2017 р. на електронну адресу Оргкомітету: andriibl

ІХ МІЖДИСЦИПЛІНАРНІ ГУМАНІТАРНІ ЧИТАННЯ

  Міжнародна наукова онлайн конференція « ІХ Міждисциплінарні гуманітарні читання» 21-22 листопада 2020 року Мета конференції Проведення міжнародної онлайн конференції, у роботі якої братимуть участь цікаві вчені, котрі стажувалися в провідних установах Європи, Азії та Америки (також запрошені іноземні дослідники) сприятиме пожвавленню обміну досвідом у сфері міждисциплінарних досліджень, розвитку українських студій в контексті нових міждисциплінарних напрямків, налагодженню наукових зв'язків у середовищі молодих вчених. У конференції можна брати участь в якості доповідача або слухача (кожен учасник отримає відповідний сертифікат) Теми доповідей У розгляді заявок надається перевага міждисциплінарним дослідженням у сфері наступних гуманітарних наук: історія; політологія та міжнародні відносини; археологія; археографія та джерелознавство; етнологія, народознавство, демографія, культурна антропологія; мовознавство та літературознавство; право; філософія; релігієз