4.11.2012

4-й семінар з інтелектуальної історії


ІV СЕМІНАР З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ

ДО КОЗАЦЬКОЇ ІСТОРІЇ
Доповідь ВАСИЛЯ КОНОНЕНКА
Від рушниці до пера: еволюція української козацької еліти
Військова революція у ранньомодерний час, що полягала у широкому використанні вогнепальної зброї, перетворила українське козацтво з малопомітної маргінальної соціальної групи на ефективне військо, яке з кінця XVI ст. могло успішно конкурувати на полях битв Центрально-Східної Європи. Проте з різних зовнішніх та внутрішніх обставин козацтву не судилося стати військом потужної держави. Постійні війни у Центрально-Східній Європі протягом другої половини XVIIXVIII ст. призвели до звуження автономії України-Гетьманщини, а її подальшу долю в історичній пам’яті українського народу вирішило перо військового канцеляриста. Оскільки у межі цього державного утворення потрапив Київ – наукова столиця поствізантійського світу, – то досягнення козацької зброї помножені на творчість канцеляристів дали у модерний час «неочікувану» націю в Європі. Ці та інші питання еволюції української козацької еліти будуть висвітлені у доповіді Василя Кононенка.

Обговорення (модератор Олександр Андрощук)
Запитання і висновки експертів (Тарас Чухліб, Олексій Струкевич, Олексій Кресін, Андрій Гурбик, Андрій Бовгиря, Андрій Блануца)
Підсумки (Тарас Чухліб, Олексій Струкевич, Олексій Кресін, Андрій Бовгиря)

Засідання відбудеться 20 березня в конференц-залі Інституту історії України НАН України (Київ, вул. Грушевського, 4, 6-й пов.) о 14.30
Запрошуються всі бажаючі



Геннадій Корольов, Дмитро Казіміров, Андрій Бовгиря (з ліва на право)


Василь Кононенко, Геннадій Корольов (з ліва на право)


Василь Кононенко, Геннадій Корольов, Дмитро Казіміров, Андрій Бовгиря (з ліва на право)


Тарас Чухліб, Олександр Андрощук (з ліва на право)

Як козацькі інтелектуали XVII–XVIII ст. заклали основи нашої національної свідомості?

Один із найвідоміших західних істориків ХХ ст., Р. Колінгвуд, свого часу написав: «Будь-яка історія  це історія мислі». Якщо в цих словах і є певне перебільшення (адже є, як відомо, історія подій, економічна історія, військова, історія повсякденності тощо), то все ж таки й зерно істини  й чимале  в них теж наявне. Адже історія ідей (інтелектуальна історія) цілком закономірно висувається зараз у центр уваги гуманітарних досліджень, тому що саме через відображення яких завгодно бурхливих зовнішніх подій у свідомості конкретної особи, соціальної групи, нації в цілому можна збагнути суть доби, прихований зміст того таємничого «плину часу», котрий так важко піддається розшифруванню.
Науковці Інституту історії України НАН України приділяють більш ніж серйозну увагу саме інтелектуалізації історії як одному з найперспективніших напрямів у соціогуманітаристиці. Так, ця установа організовує регулярні семінари з цієї дисципліни, де молоді дослідники, вільні від догм, стереотипів та політичних «табу», у невимушеній творчій атмосфері обмінюються думками з гостродискусійних питань інтелектуальної історії України від раннього середньовіччя аж до наших днів. Чергове засідання семінару (показово, що на цих заходах практично завжди присутнє керівництво інституту  директор академік Валерій Смолій чи його заступники) було присвячене аналізу малодосліджених проблем козацької історії.
Загальну увагу привернула доповідь молодого науковця, кандидата історичних наук Василя Кононенка «Від рушниці до пера: еволюція української козацької еліти». Головні положення цього виступу ми подаємо нашим читачам. Формування нової соціальної групи  козацтва  припало, наголосив Василь Кононенко, на час військової революції на південній периферії Великого князівства Литовського (пізніше Речі Посполитої), а саме на 15601660 рр., коли в європейських арміях було широко застосовано вогнепальну зброю, що підвищило роль піхоти і спричинило дуже суттєві зміни в стратегії й тактиці військової справи. Це  військовий аспект проблеми; що ж до соціального, то джерелами козацтва були різні верстви населення, однак саме придніпровське боярство, яке прагнуло шляхетства, почало визначати його ідеологію, сповнену цінностей благородного стану.
Епохальним явищем в усвідомленні козацтвом своєї сили у боротьбі за станові права, на думку доповідача, стали взаємовідносини з Православною Церквою. Незважаючи на те, що в заробітках «хліба» козаки часто не бачили великої різниці між православними, католиками чи нехристиянами, після Берестейської унії 1596 р. Православна Церква почала вбачати свого захисника в молодій козацькій еліті. Козацтво у своєму політичному розвитку в свою чергу розпочало спиратися на Православ’я як на духовну та ідеологічну силу. Навіть те, що у 16301640 рр. сама православна ієрархія відцуралася козацького захисту, не завадило лідерам козацтва далі використовувати ідеологію захисту Церкви. Гасла оборони Православ’я відкривали їм прямий шлях до елітного місця в політичній системі південно-східної периферії Речі Посполитої.
Козацька еліта, яка фактично створила державу, в особі своїх інтелектуалів мала ще пояснити володарям Центрально-Східної Європи, підвладному населенню та, зрештою, самій собі, за яким правом вона це зробила. Освічені представники нової еліти шукали різні виправдання революції та нового статусу Війська Запорозького: у правах завойовника, в обороні «прав та вольностей», у захисті релігії, в обстоюванні «руської» спадщини. З різних причин козацтву не судилося стати військом потужної Української держави. Постійні війни протягом другої половини XVII ст. призвели до звуження автономії Гетьманщини. Подальшу долю козацтва в історичній пам’яті українського народу вирішила не рушниця козака, а перо козацьких інтелектуалів; саме воно створило передумови для появи в модерний час нової української національної свідомості  другої за кількістю носіїв у Центрально-Східній Європі.
Підсумовуючи, можна сказати, що на середину XVIIІ ст. козацькі інтелектуали почали усвідомлювати свій народ нацією в наближеному до модерного значенні цього поняття. Відтак українське козацтво почало свою історичну ходу з рушницею в руках, але саме перо військового канцеляриста залишило глибокий слід в історії, оскільки створило міф, який вплинув на формування української ідеї у ХІХХХ ст.
Звичайно, в деяких позиціях доповіді є про що сперечатися. І опоненти, причому авторитетні, на семінарі у Василя Кононенка були. Так, доктор історичних наук Тарас Чухліб відзначив, що козацтво не «переродилося» з військового стану на канцеляристів, не відмовилося від рушниці, просто перо виникло поруч, паралельно з рушницею! Проте ці аргументи підживлюють дискусію; а якщо врахувати, що Інститут історії України видає щорічний альманах теорії й історії історичної науки «Ейдос», присвячений якраз проблемам інтелектуальної історії (вийшло вже 5 номерів), то поле для дискусій є справді широким.

Ігор Сюндюков, «День»
http://www.day.kiev.ua/226156

No comments:

Post a Comment