12.03.2013

[Огляд] Gawron Przemysław. Hetman koronny w systemie ustrojowym Rzeczypospolitej w latach 1581–1646. – Warszawa: Wydawnictwo Neriton, 2010. – 507 s.

Книга польського дослідника присвячена вивченню еволюції інституції коронного гетьмана у політичній системі Речі Посполитої від зародження до 1646 р. Першою функцією уряду коронного гетьмана було управління обороною руської/української периферії Польсько-литовської держави. З такого провінційного (з точки зору політиків, які мешкали у Кракові, а пізніше – Варшаві) значення ця інституція в останній четверті XVI ст. трансформувалася у ключовий уряд політичної системи Речі Посполитої. Важливе місце цієї посади в Польсько-литовській державі навіть дало можливість Августові ІІ пожартувати, що якби він знав компетенції коронного гетьмана до обрання його на королівський трон, то більше б піклувався про здобуття булави, а не корони. Суттєве обмеження реальних важелів політичного впливу коронного гетьмана сталося лише на «Німому сеймі» 1717 р[1].
В першому розділі книги П. Гаврона розглянуто розвиток уряду в Короні Польській до 1581 р. Цікаво, що слово «гетьман» було запозичене з чеської мови і мало первісне значення – «військовий керівник»[2]. Початково ця посада відповідала назві – коронний гетьман був керівником військ на руських/українських прикордонних землях. Автор, на жаль, приділяє не достатньо уваги цьому уряду як руській інституції, яку часто очолювали політики з руським корінням. Також gente Ruthenus, natione Polonus прийняли активну участь у посиленні політичного значення цього уряду[3]. З другої половини XVI ст. гетьман виконував насамперед адміністративні функції. Успішне «просування» цього уряду до ключової інституції політичної системи Речі Посполитої, на думку польського історика, завдячувалося як повільній модернізації управління значними східними територіями Речі Посполитої, так і волі окремих людей. Наприклад, король Стефан Баторій створив політичні умови для перетворення гетьмана коронного зі східного периферійного військового керівника на посідача уряду, який вирішував важливі питання внутрішньої і зовнішньої політики, а Ян Замойський та його наступники цей шанс використали[4]. На нашу думку, інституція коронного гетьмана значною мірою представляла інтереси східної (руської та власне польської) еліти коронних земель Речі Посполитої. Оскільки ця еліта була економічно та політично сильною, то вона сприяла зміцненню інституції, яка захищала її інтереси.
Другий розділ присвячено проблемі політичного співвідношення центральної влади та повноважень гетьмана коронного. Гетьманська влада, згідно з П. Гавронем, залишалася частиною королівської влади, оскільки володар булави міг ефективно виконувати свої функції лише за умови підтримки короля. В наступному розділі розглянуто різне сприймання статусу коронного гетьмана в часи безкоролівя, що походило, за автором, з двох джерел – від спору про виняткову владу Яна Замойського та надання останньому по життєво уряду.
В четвертому розділі досліджено процес взаєморозуміння між шляхетським суспільством та коронним гетьманом. Польський історик зробив висновок, що обмін інформацією гетьмана з шляхетською спільнотою відбувався передусім на земських сеймиках та інших шляхетських з’їздах. В наступному розділі розглянуто відношення коронного гетьмана до найважливішої інституції країни «шляхетської демократії» – Сеймі. Гетьман на вальних сеймах за винятком 1625 р. був представлений в ролі сенатора – дорадника короля та «міністра військових справ».
В шостому розділі проаналізовано місце уряду коронного гетьмана у системі політичних інституцій Речі Посполитої. Важливо, що гетьман не міг діяти не тільки без документів з королівської канцелярії, але і без грошей королівського скарбу, яким завідував генеральний підскарбій. Також багато часу та клопотів для коронного гетьмана спричиняло підлягання війська юрисдикції Коронного Трибуналу та іншим цивільним судам, а не військовому суду. В Короні Польській гетьман впливав на вибір свого заступника; цікаво, що не спостерігалося конфліктів між коронним гетьманом та польним гетьманом. Регіментар, який був заступником коронного гетьмана над цілою армією чи її частиною, був відносно самостійним з причин нерозвиненості тодішніх комунікацій.
Ця монографія є цінною для українських дослідників, оскільки в ній зібрано значний обсяг архівного та історіографічного матеріалу, хоча праця виграла б якби було приділено більше уваги руським/українським аспектам розвитку інституції коронного гетьмана Речі Посполитої від започаткування цього уряду до 1646 р. Робота П. Гаврона також актуалізує в українській історіографії дослідження питань зростання та зменшення ролі різних урядів в політичній системі Війська Запорозького Низового і Війська Запорозького Городового (пізнішої Гетьманщини).
Василь Кононенко

Див.: [Огляд] Gawron Przemysław. Hetman koronny w systemie ustrojowym Rzeczypospolitej w latach 1581–1646. – Warszawa: Wydawnictwo Neriton, 2010. – 507 s. // Україна в Центрально-Східній Європі. – Вип. 11. – К., 2011. – С. 340–341.





[1] Gawron P. Hetman koronny w systemie ustrojowym Rzeczypospolitej w latach 15811646. – Warszawa, 2010. – S. 7.
[2] Ibid. – S. 31.
[3] Див.: Стороженко А. Стефан Баторий и днепровские казаки. – К., 1904. – С. 97-147; Чухліб Т. Державна влада Речі Посполитої на землях України-Русі // Історія державної служби в Україні : у 5 т. / відп. ред. Т. В. Мотренко, В. А. Смолій ; редкол.: С. Кульчицький (кер. авт. кол.) та ін.; Голов. упр. держ. служби України; Ін-т історії НАН України. – К., 2009. – Т. 1. – С. 130-131; Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV - до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна. – К., 2008.
[4] Gawron P. Hetman koronny w systemie ustrojowym Rzeczypospolitej w latach 15811646. – Warszawa, 2010. – S. 62.

No comments:

Post a Comment