Skip to main content

[Огляд] Короткий опис Малоросії (1340–1776) / Підготовка до друку, вступна стаття А. Бовгирі. – К.: Видавничий дім «Стилос», 2012.

Історичне джерело, що має назву «Короткий опис Малоросії», відбиває цікаві особливості інтелектуального життя еліти Гетьманщини. З одного боку, воно уміщується в явище історичної легітимації особливого статусу української еліти та автономії Гетьманщини у складі Московської держави/Російської імперії після «нещасливого шведського року». З іншого – стало продуктом вже розвиненої ранньомодерної ідентичності, що містила лояльності як до імператора, імперських цінностей, так і до Батьківщини Малої Росії/України з її шляхетством/козацтвом, особливими правами й вольностями, традиціями, міфами, символами та пантеоном героїв.
 Нове видання «Короткого опису Малоросії» – результат багаторічної праці Андрія Бовгирі, який дослідив відомі на сьогоднішній день 34 списки цієї пам’ятки, у тому числі й віднайдені ним. В основі публікації покладено список Кирила Розумовського 1753 року, який порівнюється з найранішим списком «Короткого опису Малоросії» 1740 року та текстом Григорія Покаса 1751 року. Далі в основу видання пам’ятки покладено список Покаса, який порівнюється з текстом Олексія Дівовича 1756 року. Публікація джерела завершується продовженням до 1776 року, що представлене у списку Федора Маньківського.
Текстологічні дослідження Андрія Бовгирі, репрезентовані у виданні, є своєрідним конкордансом цієї пам’ятки. Кожен укладач вносив у підставовий текст суттєві уточнення різного змісту та прикмети власних уявлень. Наприклад, до повідомлення про Батиєве розорення Григорій Покас додав «Києву та Малій Росії», а титул «Гетьман військ запорозьких» замінив на «Гетьман військ малоросійських обох сторін Дніпра», у тексті про напад татар 1516 року на «руську землю» переправив на набіг «на Малу Росію», до повідомлення про гетьмана Івана Брюховецького дописав означення «малоросійський». Такі та подібні зміни тексту яскраво представляють малоросійську ранньонаціональну свідомість військового канцеляриста (і військового товариша з 1756 року) Григорія Покаса.
Водночас у найранішому списку «Короткого опису Малоросії» 1740 року зустрічаємо такі цікаві різночитання: якщо текст збірника 1753 року виводив назву козаків від «давніх Козар роду руського», то у вище наведеному списку вжито просто «давніх козаків роду руського», якщо збірник 1753 року вказував, що ці «Козари» були при «Кагані», то в списку 1740 року читаємо, що козаки були просто при «команді», тобто під керівництвом (навіть не вказано кого саме). Це дає підстави говорити, що автор списку 1740 року не розумів хозарської легенди кінця XVII початку XVIII ст., тобто для деяких інтелектуалів Гетьманщини ця легенда на 1740-й рік втратила будь-яке значення.
У «Короткому описі Малоросії» представлені цікаві елементи концепції малоросійської ранньомодерної нації, зокрема назва народу, який проживав у Гетьманщині. Ним були «малоросіяни», які принципово різнилися від північно-східних «великоросіян» та південних «запорожців». Інший елемент малоросійської свідомості – це уявна рівність малоросійського на великоросійського народів перед обличчям православного московського монарха. Наприклад, автор зазначив у повідомленнях про Чигиринські походи, що турки «побоялися великих сил государевих обох народів», що є калькою з політичної теорії сусідньої «Речі Посполитої обох народів». В «Короткому описі Малоросії» також представлено пантеон власних героїв, передусім Богдана Хмельницького та Петра Сагайдачного. Якщо анонім «Короткого опису Малоросії» в якихось згадках про Хмельницького не хвалив останнього, то Григорій Покас у своєму списку додавав позитивні вставки, зокрема, що «Богданом козаки його назвали як визволителя свого від лядського рабства». Крім власних героїв, в «Короткому описі Малоросії» представлені величні діяння в історії. Більше того, перемоги російсько-українських військ у «Короткому описі Малоросії» інтерпретовано як перемоги власне козацькі. Зокрема, в 1696 році «козаки взяли Азов», а під Лісною «шведського генерала Левенгаупта разом з дивізією було розгромлено князем Меншиковим та козаками малоросійськими».
У пам’ятці згадуються важливі документи, які репрезентують розвиток української державності. Зокрема, Зборівські пакти 1649 року виступають як одні з визначальних в уявленні державності Війська Запорозького. У «Короткому описі Малоросії» також присутні згадки про українсько-польську унію 1658 року (Михайло Ханенко дістав булаву «по пунктах Гадяцьких») та інші угоди. У творі, як і в подібних до нього, прописане чільне місце української еліти в суспільно-політичній ієрархії Російської імперії. Наприклад, зазначалося, що Микола Ханенко и Василь Гудович «так високо були прийняті, як інших іноземців рідко приймали». Відомо, що в Гетьманщині проходив процес формування еліти, що неодмінно пов'язаний з збагаченням першої за рахунок простого люду. Однак, якщо Григорій Покас засуджував це поряд з іншими моральними недоліками нової української шляхти-козацької старшини, то Олексій Дівович, як більш пройнятий відстоюванням позицій нобілітету, такий сюжет вилучив з підставового тексту.
Важливо, що малоросійська свідомість авторів та упорядників «Короткого опису Малоросії» передбачала розвиток й певне реформування суспільства. Зокрема, під 1731 роком занотовано модернізаційні спроби української адміністрації матеріально забезпечити свій зростаючий бюрократичний апарат. Якщо у підставовому тексті твору вказано, що погоджено брати по «окладу» з рядових козаків та вільних «мужиків» на річне жалування старшинам, які не мають рангових маєтків, та полковій й сотенній адміністрації, то в списку Григорія Покаса це прописано більш детально.
Цікавими є дані таблиці, складеної Андрієм Бовгирею. З неї випливає, що з 34 списків літопису найбільше припадає на 1760-ті роки 8 рукописів, на 1750-ті – 6, на приблизно датовані серединою XVIII ст. – 4, на 1770-ті – 4, на 1780-ті – 2, на 1740-ві – 2, на 1790-ті – 2. Отож на середину XVIII ст., чи точніше на 1740–1760-ті роки, припадає 20 точно датованих списків «Короткого опису Малоросії», що складає 2/3 від усіх виявлених рукописів. Показово, що майже 1/4 складають списки, які точно датовані 1760-ми роками. З інформації про тексти, розміщені поряд зі списками «Короткого опису Малоросії», також випливають цікаві факти. Наприклад, підставовий твір, який завершувався 1734 роком, часто доповнювався збірками документів. Зокрема, найбільше компактів документів з актами 1734–1760 років (4 екземпляри), 1734–1750 років (3), 1734–1749 років (2); також є по одній збірці документів 1730-х–1760-х, 1730-х, 1764–1768 та 1709–1750 років. Вище наведене підтверджує виключне місце 1750–1760-х років в інтелектуальному житті Гетьманщини, про яке неодноразово наголошувалося в історіографії. Звичайно, у цих розрахунках потрібно брати до уваги ймовірну втрату певної кількості списків «Короткого опису Малоросії» та неможливість точного датування кількох рукописів.
Видання «Короткого опису Малоросії» викликає низку дискусійних питань щодо інтелектуальної історії текстів літопису та їхньої інтерпретації. Наприклад, як узгодити між собою те, що деякі укладачі списків літопису мали зовсім різні цінності і дописували повідомлення неоднакового характеру, але стали авторами єдиного цілісного тексту – «Короткого опису Малоросії» від 1340 до 1776 року? Однак, такі та подібні питання лише актуалізують проведені Андрієм Бовгирею студії над списками цієї пам’ятки.

Василь Кононенко

Опублікований варіант у "Критиці" див.: Кононенко В. [Огляд] Короткий опис Малоросії (1340–1776) / Підготовка до друку, вступна стаття А. Бовгирі. – К.: Видавничий дім «Стилос», 2012. – 192 с. // Критика. – 2012. – № 7-8. – С. 23.

Comments

Popular posts from this blog

Ікона "Вознесіння Христове" з іконостасу церкви Манявського монастиря (Йов Кондзелевич)

Ікона "Вознесіння Христове" з іконостасу церкви Манявського монастиря (Йов Кондзелевич). Вознесіння Христове - християнське свято, котре відзначають на 40 день після Пасхи. На українських землях - це було одне з улюблених свят, тому йому присвячували ікони.

VI Міждисциплінарні гуманітарні читання

Міжнародна наукова конференція « VI Міждисциплінарні гуманітарні читання». Київ (Київський будинок вчених НАН України, вул. Володимирська, 45-А). 22 грудня 2017 року Мета Проведення в українській столиці міжнародної конференції, у роботі якої братимуть участь фахівці з 5-ти країн, сприятиме пожвавленню обміну досвідом у сфері міждисциплінарних досліджень, розвитку українських студій в контексті нових міждисциплінарних напрямків, налагодженню наукових зв'язків у середовищі молодих вчених. Теми доповідей У розгляді заявок надається перевага міждисциплінарним дослідженням у сфері наступних гуманітарних наук: історія; політологія та міжнародні відносини; археологія; археографія та джерелознавство; етнологія, народознавство, демографія, культурна антропологія; мовознавство та літературознавство; право; філософія; релігієзнавство. Складання заявки на конференцію Заявки на участь у конференції подавати до 15 грудня 2017 р. на електронну адресу Оргкомітету: andriibl

ІХ МІЖДИСЦИПЛІНАРНІ ГУМАНІТАРНІ ЧИТАННЯ

  Міжнародна наукова онлайн конференція « ІХ Міждисциплінарні гуманітарні читання» 21-22 листопада 2020 року Мета конференції Проведення міжнародної онлайн конференції, у роботі якої братимуть участь цікаві вчені, котрі стажувалися в провідних установах Європи, Азії та Америки (також запрошені іноземні дослідники) сприятиме пожвавленню обміну досвідом у сфері міждисциплінарних досліджень, розвитку українських студій в контексті нових міждисциплінарних напрямків, налагодженню наукових зв'язків у середовищі молодих вчених. У конференції можна брати участь в якості доповідача або слухача (кожен учасник отримає відповідний сертифікат) Теми доповідей У розгляді заявок надається перевага міждисциплінарним дослідженням у сфері наступних гуманітарних наук: історія; політологія та міжнародні відносини; археологія; археографія та джерелознавство; етнологія, народознавство, демографія, культурна антропологія; мовознавство та літературознавство; право; філософія; релігієз