Ентоні Д. Сміт. Культурні основи націй. Ієрархія, заповіт і
республіка / Переклад з англійської Петра Таращука. – К.: Темпора, 2009.
Етнічна належність у процесі формування націй у різні періоди світової історії відігравала
другорядну роль. Саме цьому, на перший погляд парадоксальному, твердженню
присвятив свою книжку Ентоні Сміт. Він заперечує проти того, щоби зводити всі
види спільнот та ідентичностей до «націй» і водночас наголошує потребу
звільнити це поняття від невиправданих обмежень сучасного про це уявлення.
Наріжним каменем Смітового дослідження є три моделі культурних основ націй –
ієрархія, заповіт і республіка.
Націоналізм, за Смітом, не слід плутати з такими загальнішими
поняттями, як національні почуття та національна свідомість. Саме вони часто
були притаманні націям до націоналізму модерного часу. Автор доводить, що
публічні ритуали, церемонії та символи мали більше значення для виникнення
націй, ніж створені простонародною мовою літератури. Такі культурні ресурси
«національного» як міти про походження та обраність Батьківщини і поетичні
краєвиди, орієнтація на золотий вік, жертву і долю в історії народу були
притаманними протягом усієї історії людства. Сміт розглядає приклад асирійців,
які перші у світовій історії свідомо створювали щось подібне до національної
держави, що базувалася на етнічній ієрархії. Для цього вони використовували
реґулярні депортації та культурну асиміляцію. Такого штибу цілеспрямовані
заходи щодо «формування» націй проводили уряди багатьох країн нового та
новітнього часу.
У розділі про «ієрархічні» нації йдеться про спільноти, які у
своїй основі мали ієрархію як вид публічної культури. Це були, насамперед,
імперії. Як показує Сміт, пізня Реформація забезпечила контекст для повернення
до Старого заповіту. Головним елементом П’ятикнижжя було переконання в
особливому заповіті, укладеному між Богом і його народом. У релігійному
суспільстві нація у формі «заповіту» давала цікаву «націоналізацію», на зразок
заяви, що її зробив у 1559 році Джон Ейлмер: «Бог – англієць». Сміт підкреслює,
що модерний республіканський націоналізм не став цілковитим запереченням
ієрархічних і заповітних основ націй. «Культ нації», що ґрунтувався на античних
образах, було створено у XVIII столітті, проте уявлення про республіканську
націю також виростали з попередньої історичної форми національної спільноти, що
спиралася на біблійні погляди та оповіді.
Книжка Ентоні Сміта, за словами Монсеро Гіберно, є сміливою,
ретельно арґументованою та провокаційною, тому її важко піддавати критиці, –
але критичного осмислення вона варта якнайретельнішого. Вона породжує як
загальнотеоретичні, так і вужчі практичні запитання. Наприклад, недостатньо
зрозумілим є поки що вплив релігії, яка зазнала секуляризації у новий час, на
радикалізацію національних рухів. Так само не вповні дослідженим залишається
становлення конкретних «заповітних», «ієрархічних» чи «республіканських» націй
раннього нового і нового часу, зокрема й для так званих «неісторичних» народів.
Нарешті, варто поміркувати, якою мірою Смітова ідея культурних основ нації
пасує до «довгої» історії України-Руси, що її започаткував Михайло Грушевський.
Василь Кононенко
Див.: [Огляд] Ентоні
Д. Сміт. Культурні основи націй. Ієрархія, заповіт і республіка / Переклад з
англійської Петра Таращука. – К.: Темпора, 2009 //
Критика. – 2010. – № 9–10.
© 2010–2012, Василь Кононенко
Цитування та відтворення матеріалів з www.intellectual-history.blogspot.com
тільки за умови зазначення прізвища автора та активного
гіперпосилання на цю сторінку
Comments
Post a Comment